+38 097 686 46 33
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
RIGHT TO ACCESS TO PUBLIC INFORMATION IN MARTIAL LAW PERIOD: ADMINISTRATIVE LEGAL ASPECTS
Правовий режим воєнного стану є підставою для обмежень конституційних прав; при цьому важливо, щоб такі обмеження були необхідними і пропорційними, в тому числі це стосується доступу до публічної інформації. У статті розкрито зміст права на доступ до публічної інформації, яке не є абсолютним та може бути піддане обмеженням, проте наявна презумпція відкритості публічної інформації. Розкрито суть адміністративної процедури розгляду запиту на інформацію, визначено стадії цієї процедури. Досліджено напрямки можливих обмежень цього права в умовах воєнного стану, зокрема, підстави обмеження доступу до інформації та відстрочки в задоволенні інформаційних запитів. Проведено аналіз практики оскарження поведінки розпорядників публічної інформації, а також адміністративно-деліктної практики в цій сфері. Надано рекомендації для розпорядників публічної інформації щодо забезпечення права на доступ до цієї інформації.
Ключові слова: запит на інформацію; інформація з обмеженим доступом; публічна інформація; пропорційність; стадії адміністративної процедури; трискладовий тест.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Право на доступ до публічної інформації є складовою основоположного права людини вільно збирати інформацію; дотримання цього права є ознакою прозорості влади, її відкритості для громадянського суспільства. Держава повинна встановити такі механізми і процедури, які б запобігали неправомірному приховуванню інформації про діяльність суб’єктів владних повноважень. Виклики, пов’язані з війною, змушують державу обмежувати здійс-нення цього права, адже доступ до публічної інформації не може використовуватися на шкоду національній безпеці. Але з іншого боку, обмеження такого права повинні бути адекватними і пропорційними, не суперечити принципу верховенства права. В цих умовах необхідним та актуальним є дослідження адміністративно-правових норм, які забезпечують здійснення цього права в нинішніх умовах.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Огляд наукових публікацій дає підстави для висновку про те, що право на доступ до публічної інформації в Україні є предметом досліджень багатьох авторів, зокрема напрями інформаційної політики держави розкриті у роботах О. С. Білоусова [22], окремі питання доступу до публічної інформації досліджували у своїх працях В. П. Паліюк [8], В. С. Шапіро [18], Д. В. Коц [20], В. П. Задорожний [21] та інші. Проблематику правового статусу розпорядника інформації та способи здійснення права на доступ до інформації розкриті у дослідженнях О. М. Сибіги [5], О. В. Скочиляс-Павліва [19] та інших.
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Водночас, не заперечуючи цінність для правової науки результатів цих досліджень, мусимо констатувати, що малодослідженим залишається адміністративно-правове забезпечення здійснення цього права. Крім того, з огляду на реалії сьогодення, пов’язані із правовим режимом воєнного стану, існує значна потреба в новітньому опрацюванні змісту й сутності цього права та його можливих обмежень в умовах особливого періоду.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є встановлення характеру допустимих обмежень права на доступ до публічної інформації; з’ясування стану адміністративно-правового регулювання забезпечення цього права; визначення основних напрямків обмеження цього права в умовах воєнного стану; проведення аналізу актуальної практики розгляду судових справ у сфері доступу до публічної інформації; надання практичних рекомендацій розпорядникам інформації щодо розгляду інформаційних запитів в умовах обставин переборної сили.
Виклад основного матеріалу дослідження. Частиною другою статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір [1]. Водночас, це право не є абсолютним, адже в частині третій цієї ж статті міститься норма щодо можливості обмеження здійснення цього права, із наведенням вичерпного переліку інтересів, для охорони яких це право може бути обмежено, зокрема – національної безпеки і територіальної цілісності. Більше того, статтею 64 Основного Закону України, яка визначає перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені, не включено до такого переліку право, визначене частиною другою статті 34 Конституції України, отже, воно може бути піддане обмеженню.
Своєчасний доступ до офіційної інформації, в умовах воєнного часу, має значення для безпеки населення, зокрема в питаннях інформування про встановлені органами влади обмеження, про прийняті рішення щодо евакуації з зони бойових дій, про надзвичайні події, які загрожують життю та здоров’ю громадян тощо. Крім того, в умовах воєнного стану, коли встановлюються більш жорсткі вимоги не лише до збирання, а й до поширення інформації, інструмент запиту на доступ до публічної інформації виступає також запобіжником проти необґрунтованого притягнення до відповідальності особи, яка поширювала офіційну інформацію. Так, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа», суб’єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація була отримана у відповідь на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» [2]. Тому, з одного боку, необхідність забезпечення доступу до публічної інформації в умовах воєнного стану є високою і актуальною, однак з іншого боку, це право може піддаватися обмеженням, які є необхідними і пропорційними.
Базовим законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері збирання та доступу до інформації, є Закон України «Про інформацію». Частиною першою статті 20 цього Закону передбачено поділ інформації за порядком доступу на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, а частиною першою статті 21 цього ж Закону передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація [3]. Водночас, вказаний закон не розкриває особливостей забезпечення права на доступ до інформації в умовах правового режиму воєнного стану.
Що стосується публічної інформації, то перш за все варто зазначити, що поняття «публічна інформація» не дорівнює поняттю «відкрита інформація». Тобто, до публічної інформацію відносять не за критерієм вільного доступу до неї, а за критерієм розпорядника публічної інформації. Водночас, цей Закон містить презумпцію відкритості публічної інформації: так, частиною другою статті 1 цього Закону передбачено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом [4].
Що стосується розпорядників публічної інформації, то вичерпний їхній перелік міститься в статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», і передусім це суб’єкти владних повноважень. Проте, як слушно зазначає О.М. Сибіга, сам термін «суб’єкт владних повноважень» є доволі дискусійним у юридичній науці, та приходить до висновку, що наведене в цьому Законі поняття суб’єкту владних повноважень означає сам орган і не охоплює посадових і службових осіб [5, с. 144].
Право на доступ до публічної інформації забезпечується двома шляхами – її оприлюдненням, а також наданням за запитами на доступ до інформації. В умовах правового режиму воєнного стану, оприлюднення публічної інформації обмежується, а саме – частиною десятою статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану на акти органів місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій, а також їх посадових осіб не поширюються вимоги пункту 3 частини першої (у частині оприлюднення проектів актів), частини четвертої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [6].
У контексті предмету дослідження, в цій статті з’ясовується передусім правове регулювання надання публічної інформації за запитами, оскільки розгляд інформаційних запитів є адміністративною процедурою. За класифікацією, наведеною І. В. Бойко [7, с. 8-11], розгляд інформаційного запиту слід віднести:
— за суб’єктом – до адміністративної процедури, що ініціюється приватною особою;
— за критерієм складності правил – до простої адміністративної процедури (оскільки відсутня потреба в додатковому вивченні обставин);
— за критерієм кількості учасників – до адміністративної процедури, здійснюваної одним суб’єктом публічної адміністрації;
— за наслідками для приватної особи – до правонадавальної адміністративної процедури.
При цьому, як справедливо зазначає В. П. Паліюк, запитувачами публічної інформації не можуть бути суб’єкти владних повноважень, що пов’язано з правовою природою права на публічну інформацію [8, с. 190-191].
Дотримання права на доступ до публічної інформації забезпечується також встановленням адміністративної відповідальності. Так, частина друга статті 212-3 КУпАП передбачає відповідальність за необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації [9]. Протоколи про такі адміністративні правопорушення складають уповноважені особи секретаріату або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а справи розглядаються судами.
Аналіз змісту статей 19-23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» дає підстави для висновку про те, що стадіями розгляду інформаційного запиту є наступні:
1) визначення строку розгляду запиту (загального – 5 робочих днів чи скороченого – 48 годин), розгляд клопотання про термінове опрацювання запиту (в разі його надання);
2) аналіз запиту на предмет того, чи відповідає він вимогам закону, визначення того, чи володіє та чи повинен володіти розпорядник запитуваною інформацією та чи є запитувана інформація відкритою;
3) в разі негативної відповіді на хоча б одне з наведених вище питань – прийняття рішення про відмову в задоволенні запиту на інформацію, а за наявності належного розпорядника – направлення запиту належному розпоряднику (та повідомлення про це заявника);
4) за необхідності – розгляд питання про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів або про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію, прийняття рішення та повідомлення заявника про прийняте рішення;
5) з’ясування наявності підстав для оплати запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк, та в разі наявності таких підстав – надання запитувачу перших 10 сторінок копій документів та реквізитів для оплати фактичних витрат;
6) прийняття рішення про відмову в задоволенні запиту на інформацію, у випадку неоплати фактичних витрат на копіювання та друк;
7) надання запитувачу запитуваної інформації та копій документів;
8) оскарження запитувачем рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації. Хоча наведений вище Закон також не містить особливостей здійснення права на доступ до публічної інформації в умовах правового режиму воєнного стану, він містить інструменти, які можна задіяти в умовах цього правового режиму, а саме:
1) віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, і у зв’язку з цим – відмова в задоволенні запиту на інформацію;
2) відстрочка в задоволенні запиту на інформацію у разі настання обставин непереборної сили.
Так, Закон України «Про державну таємницю» надає ширші повноваження щодо віднесення інформації до таємної у воєнний час. Наприклад, вказаний Закон відносить до державної таємниці інформацію щодо забезпечення виробничої діяльності об’єктів національної економіки у воєнний час [10]. Звід відомостей про державну таємницю, затверджений наказом Центрального управління Служби безпеки України від 23 грудня 2020 року № 383, значно розширює перелік таємної інформації в умовах особливого періоду. При цьому, слід розмежовувати поняття «особливий період», «воєнний час» і «воєнний стан». Так, статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період – це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [11]. Отже, воєнний час є ширшим поняттям, і охоплює собою, зокрема, але не виключно, весь період, протягом якого існує запроваджений правовий режим воєнного стану.
Крім того, в умовах воєнного стану накладаються певні обмеження на доступ до інформації у сфері розпорядження бюджетними коштами. Зокрема, частина п’ята статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» містить обмеження доступу до інформації про таємні видатки державного бюджету, посилаючись при цьому на статтю 30 Бюджетного кодексу України і на частину другу статті 23 Закону України «Про основи національного спротиву».
Отже, за умови віднесення у встановленому порядку інформації до такої, що має обмежений доступ, в умовах воєнного стану обмежується обсяг публічної інформації, яка може бути надана на запит. При цьому варто зауважити, що у відповідності до частини восьмої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений [4]. Отже, суб’єкт публічного адміністрування, до якого надійшов інформаційний запит з проханням надати копію документа, який містить інформацію з обмеженим доступом, все одно повинен надати копію такого документа; при цьому, з копії вилучається вся інформація з обмеженим доступом (наприклад, в окремих випадках залишається тільки назва документа, його номер і дата).
В умовах воєнного часу постійно виникають обставини непереборної сили, в тому числі в діяльності суб’єктів публічної адміністрації; і такі обставини можуть впливати на можливість виконання обов’язку щодо розгляду інформаційних запитів. При цьому такі обставини можуть склас-тися як незалежно від волі суб’єкта (наприклад, тимчасова окупація населеного пункту, в якому зберігалися носії публічної інформації, або знищення носіїв публічної інформації внаслідок ведення бойових дій), так і внаслідок виконання суб’єктом нормативних приписів. Наприклад, у відповідності до абзацу другого пункту 1 Порядку забезпечення евакуації, зберігання та зни-щення документів в умовах особливого періоду, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2019 року № 3194/5, з урахуванням специфіки та особливостей діяльності установ, які передають документи до галузевих державних архівів, можуть розроблятися власні порядки забезпечення евакуації, зберігання та знищення документів в умовах особливого періоду [12].
Тому, в разі настання обставин непереборної сили, які унеможливлюють своєчасне надання запитуваної публічної інформації, існує два варіанти дій розпорядника публічної інформації:
1) у випадку, якщо інформація збережена, але розпорядник не у змозі її надати (наприклад, документ залишився на тимчасово окупованій території, або після евакуації не завершені заходи із впорядкування архіву) – слід прийняти рішення про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію, і після відновлення можливості надання інформації – надати її;
2) у випадку, якщо інформація знищена та неможливо її відновити – доцільно приймати рішення про відмову в задоволенні запиту на підставі п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» – оскільки розпорядник інформації вже не володіє запитуваною інформацією.
Гарантією дотримання права на доступ до публічної інформації є можливість рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, як в адміністративному, так і в судовому порядку. При цьому такі справи визнаються справами незначної складності, тому розглядаються у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи у 30-денний строк з дня відкриття провадження (п.2 ч.6 ст.12, п.1 ч.1 ст.263 КАС України). Як зазначає Верховний Суд, обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації [13], що цілком узгоджується з нормою ч.2 ст.77 КАС України. Аналіз судової практики оскарження рішень, дій та бездіяльності розпорядників публічної інформації дозволяє дійти висновку, що переважною причиною звернення до суду є відмова в наданні доступу до інформації з тих підстав, що запитувана інформація має обмежений доступ. Актуальним в умовах сьогодення є правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28 грудня 2022 року у справі № 420/8015/22 про те, що присвоєння певному документу грифу «для службового користування» та включення відповідного виду інформації до переліку відомостей, що становлять службову інформацію, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію та наданні запитуваної у ньому інформації [14]. Тобто, діє принцип пріоритет суті над формою, і якщо розпорядник інформації протиправно відніс до службової інформації ту, доступ до якої не можна обмежити (наприклад, інформацію про розміри оплати праці з бюджету), то такий розпорядник не звільняється від обов’язку надання такої інформації на запит особи.
Особливої актуальності в умовах воєнного стану набуває необхідність дотримання розпорядниками публічної інформації принципу «трискладового тесту», на необхідності дотримання якого наголошував ще Вищий адміністративний суд України. Так, в постанові Пленуму ВАС України від 29.09.2016 № 10 судам були надані роз’яснення, згідно з якими, «з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI інтересів (далі – правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв’язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (…); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні [15]. З урахуванням цих критеріїв «трискладового тесту», розпоряднику публічної інформації, при наданні відмови, недостатньо вказати на те, що доступ до інформації обмежено, а натомість необхідно надати відповідь на кожне з трьох поставлених питань. Належна мотивація прийнятого рішення не тільки забезпечить право особи «бути почутим», а ще й збільшить рівень довіри особи до суб’єктів владних повноважень, а крім того, зменшить імовірність оскарження прийнятого рішення та його подальшого скасування з підстав відсутності мотивів прийнятого рішення.
Крім того, в умовах наявності загальновизнаної обставини непереборної сили (збройної агресії російської федерації проти України), окремі розпорядники публічної інформації можуть зловживати своїми повноваженнями на відстрочку в задоволенні запиту на інформацію – тобто, приймати рішення про відстрочку навіть тоді, коли населений пункт не перебуває в зоні бойових дій і коли відсутні об’єктивні перешкоди в наданні запитуваної інформації. Так, одна з обласних державних адміністрацій у квітні 2022 року прийняла розпорядження, яким відстрочила надання відповідей на всі без винятку запити до закінчення воєнного стану в Україні. Логічно, що наслідком такого розпорядження стало звернення до суду особи, якій було неправомірно відстрочено розгляд її запиту. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року у справі № 280/5981/22 позов було задоволено, рішення не оскаржувалося і набрало законної сили. В рішенні суд встановив, що «сама лише наявність обставин непереборної сили не є підставою для такої відстрочки, а в рішенні про відстрочку має бути зазначена сукупність обставин, що перешкоджають вчасному наданню запитуваної інформації» [16].
При аналізі судової практики, було досліджено не тільки практику оскарження рішень, дій, бездіяльності розпорядників публічної інформації в порядку КАС України, а й практику розгляду судами справ про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 212-3 КУпАП. За період з 24.02.2022 по 22.04.2023, судами першої інстанції ухвалено 75 постанов з такою кваліфікацією, переважна більшість в апеляційному порядку не переглядалися. Поряд з постановами про повернення протоколів на доопрацювання, про закриття справ у зв’язку зі спливом строку притягнення до відповідальності, про визнання особи винною (при визнанні нею своєї вини), особливу увагу привертають постанови у справах, в яких особа своєї вини не визнавала, а строк притягнення до відповідальності не сплив. Зокрема, варто звернути увагу на постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 вересня 2022 року у справі № 559/2206/22, яка не оскаржувалася і набрала законної сили, та якою притягнуто до відповідальності голову міської ради за ненадання інформації на запит. Надаючи оцінку доводам правопорушника про те, що ненадання інформації було викликано воєнним станом, суд зауважив, що «…застосування інструменту відстрочки в задоволенні запиту є правом розпорядника, водночас не може підлягати безумовному застосуванню у всіх без винятку випадках. Закон не допускає прийняття рішення про відстрочку розгляду всіх запитів загалом. (…) Дійсно, під час дії правового режиму воєнного стану певні конституційні права можуть обмежуватись. Проте, це завжди відбувається на підставі відповідного нормативно-правового акту, інакше забезпечення принципу юридичної визначеності та дотримання правового порядку згідно ч.2 ст. 19 Конституції України неможливе. (…) право на отримання інформації за запитом про розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат із бюджету особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, Законом не обмежувалось, навіть в умовах воєнного стану [17].
Отже, розпорядникам публічної інформації, незважаючи на складність нинішніх умов, слід проявляти індивідуальний підхід до кожного окремого запиту, і визначати, чи існують об’єктивні, істотні, непереборні труднощі в наданні відповіді, чи ні, та уникати необгрунтованих відстрочень чи відмов у наданні інформації. В свою чергу, аналіз судової практики показав, що в умовах воєнного стану, в Україні збережені та функціонують гарантії дотримання права на доступ до публічної інформації, як у вигляді можливості дієвого оскарження неправомірної поведінки розпорядника інформації, так і у вигляді забезпечення притягнення винних посадових осіб розпорядників інформації до адміністративної відповідальності.
Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Встановлено, що право на доступ до публічної інформації не є абсолютним та може бути піддано легітимним обмеженням, зокрема в умовах воєнного стану, але відкритість публічної інформації презюмується. З’ясовано, що здійснення цього права забезпечується адміністративно-правовими нормами, які регламентують процедуру розгляду запитів на інформацію, та встановлюють відповідальність за порушення права на доступ до публічної інформації. Визначено, що обмеження цього права в умовах воєнного стану має два напрямки – віднесення більшого кола інформації до інформації з обмеженим доступом, та відстрочка в задоволенні запитів на інформацію в умовах обставин непереборної сили. Проаналізовано актуальну судову практику у цій сфері та визначено, що такі спори пов’язані найчастіше з безпідставним обмеженням доступу до інформації; тягар доведення можливості обмеження доступу до інформації покладається саме на відповідача. Надано рекомендації розпорядникам публічної інформації щодо індивідуального підходу до визначення впливу обставин непереборної сили на можливість надання відповіді на інформаційний запит.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК:
1. Konstytutsiia Ukrainy vid 28 chervnia 1996 roku [The Constitution of Ukraine from June 28 1996]. (1996, July 13). Holos Ukrainy – Voice of Ukraine, 128 [in Ukrainian].
2. Pro media: Zakon Ukrainy vid 13 hrudnia 2022 roku No 2849-IX [On the media: The Law of Ukraine from December 13 2022, No 2849-IX]. (2023, January 13). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy – Official Gazette of Ukraine, 3, p. 168, art. 205 [in Ukrainian].
3. Pro informatsiiu: Zakon Ukrainy vid 02 zhovtnia 1992 roku No 2657-XII [On the information: The Law of Ukraine from October 02 1992, No 2657-XII]. (1992, December 01). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 48, art. 650 [in Ukrainian].
4. Pro dostup do publichnoi informatsii: Zakon Ukrainy vid 13 sichnia 2011 roku No 2939-VI [On access to public information: The Law of Ukraine from January 13 2011, No 2939-VI]. (2011, February 09). Holos Ukrainy – Voice of Ukraine, 24 [in Ukrainian].
5. Sybiha, O. M. (2018). Rozporiadnyk informatsii yak sub’iekt realizatsii prava osoby na dostup do publichnoi informatsii [The manager of information as a subject of realization of the right of a person to access public information]. Yurydychnyi biuleten – Legal bulletin, 7, part 2, 140-147. Retrieved from https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/659955.pdf [in Ukrainian].
6. Pro pravovyi rezhym voiennoho stanu: Zakon Ukrainy vid 12 travnia 2015 roku No 389-VIII [On the legal regime of martial law: The Law of Ukraine from May 12 2015, No 389-VIII]. (2015, June 10). Holos Ukrainy – Voice of Ukraine, 101 [in Ukrainian].
7. Boiko, I. V., Soloviova, O. M., & Zyma, O. T. (2017). Administratyvna protsedura: konspekt lektsii [Administrative procedure: lecture notes]. In I.V. Boiko (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
8. Paliiuk, V. P. (2013). Pravo na dostup do publichnoi informatsii yak skladova osobystykh nemainovykh prav fizychnoi osoby [The right to access to public information as a component of personal non-property rights of an individual]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo – Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Law series, issue 22, part I, Vol. 1, 188-194. Retrieved from http://surl.li/godtv [in Ukrainian].
9. Kodeks Ukrainy pro administratyvni pravoporushennia vid 07 hrudnia 1984 roku No 8073-X [Code of Ukraine on Administrative Offenses from December 07 1984, No 8073-X]. (1984, December 18). Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR – Information of the Verkhovna Rada of USSR, 51, art. 1122 [in Ukrainian].
10. Pro derzhavnu taiemnytsiu: Zakon Ukrainy vid 21 sichnia 1994 roku No 3855-XII [On state secrets: The Law of Ukraine from January 21 1994, No 3855-XII]. (1994, Arpil 19). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 16, p. 422, art. 93 [in Ukrainian].
11. Pro oboronu Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 06 hrudnia 1991 roku No 1932-XII [On the defense of Ukraine: The Law of Ukraine from December 06 1991, No 1932-XII]. (1992, March 03). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy – Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 9, art. 106 [in Ukrainian].
12. Pro zatverdzhennia Poriadku zabezpechennia evakuatsii, zberihannia ta znyshchennia dokumentiv v umovakh osoblyvoho periodu: nakaz Ministerstva yustytsii Ukrainy vid 17 zhovtnia 2019 roku No 3194/5 [On the approval of the Procedure for ensuring the evacuation, storage and destruction of documents in the conditions of a special period: order of the Ministry of Justice of Ukraine from October 17 2019, No 3194/5]. (2019, November 08). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy – Official Gazette of Ukraine, 86, p. 109, art. 2911 [in Ukrainian].
13. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 28 lypnia 2022 roku u spravi No 640/12641/20 [Resolution of the Supreme Court of July 28, 2022 in case No. 640/12641/20] (2022). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/105492908 [in Ukrainian].
14. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 28 hrudnia 2022 roku u spravi No 420/8015/22 [Resolution of the Supreme Court of December 28, 2022 in case No. 420/8015/22] (2022). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/108146773 [in Ukrainian].
15. Pro praktyku zastosuvannia administratyvnymy sudamy zakonodavstva pro dostup do publichnoi informatsii: postanova Plenumu Vyshchoho administratyvnoho sudu Ukrainy vid 29.09.2016 No 10 [On the practice of application by administrative courts of the legislation on access to public information: resolution of the Plenum of the Higher Administrative Court of Ukraine dated 09/29/2016 No. 10] (2016). Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010760-16#Text [in Ukrainian].
16. Rishennia Zaporizkoho okruzhnoho administratyvnoho sudu vid 24 sichnia 2023 roku u spravi No 280/5981/22 [Decision of the Zaporizhia District Administrative Court of January 24, 2023 in case No. 280/5981/22] (2023). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/108606971 [in Ukrainian].
17. Postanova Dubenskoho miskraionnoho sudu Rivnenskoi oblasti vid 27 veresnia 2022 roku u spravi No 559/2206/22 [Resolution of the Dubensky City and District Court of the Rivne Region dated September 27, 2022 in case No. 559/2206/22] (2022). Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106495767 [in Ukrainian].
18. Shapiro, V. S. (2012). Pravo hromadianyna Ukrainy na dostup do publichnoi informatsii [Right of the citizen of Ukraine on access to public information]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo – Scientific Bulletin of the Uzhhorod National University. Law series, 19, 221–224. Retrieved from http://surl.li/gqjjw [in Ukrainian].
19. Skochylias-Pavliv, O. V. (2016). Pravo na dostup do publichnoi informatsii: mekhanizm zakhystu v Ukraini [Right to public information access: protective mechanism in Ukraine]. Visnyk Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika». Seriia : Yurydychni nauky – Bulletin of the Lviv Polytechnic National University. Series: Legal sciences, 845, 150-155 Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpurn_2016_845_25 [in Ukrainian].
20. Kots, D. V. (2019). Teoretyko-pravovi zasady informatsii z obmezhenym dostupom [Theoretical and legal principles of information with limited access]. Visnyk NTUU «KPI». Politolohiia. Sotsiolohiia. Pravo – Bulletin of NTUU «KPI». Politology. Sociology. Right, 2 (42), 107-111 Retrieved from http://surl.li/gqjue [in Ukrainian].
21. Zadorozhnyi, V. P. (2015). Osoblyvosti ta perspektyvy dostupu hromadian do publichnoi informatsii v konteksti reformuvannia ekonomiky Ukrainy [Peculiarities and perspectives access public to public information in Ukraine in the context of reforming the economy of Ukraine]. Efektyvna ekonomika – Efficient economy, 11. Retrieved from http://surl.li/gqjtq [in Ukrainian].
22. Bilousov, O. S. (2016). Osnovni napriamky koordynuiuchoi roli derzhavy v realizatsii natsionalnoi informatsiinoi polityky v Ukraini [Fundamental trends of coordinating role of the state in the context of implementation of national information policy in Ukraine]. Politychne zhyttia – Political life, 1, 84-87. Retrieved from http://surl.li/gqjwa [in Ukrainian].
